Приватне фермерське сімейне господарство Павла Збінського ще навесні було на відстані одного танкового пострілу від ворога.
Тобто за 3 км від лінії фронту на Житомирщині.
Сьогодні про той час на фермі нагадують грамоти від військових і розписаний автографами і подяками жовто- блакитний прапор на веранді його будинку.
Адже м’ясо індиків, яких вирощує Павло Францович, тоді рятувало всіх - біженців із окупованих і обстрілюваних районів, військових. Та й саму родину фермера, яка не виїхала, а вирішила, що робота на перемогу важливіша.
Сьогодні тут, на щастя, тихо.
Павло Францович знову взявся за звичну тяжку роботу - підіймати свою ферму. На 2 гектарах землі він вирощує індиків, лохину, лаванду, мед. Він не планує розширюватися, адже дбає про якість, а не кількість. Його команда - це дружина, діти, зяті. Його мета - робити якісний продукт.
На таких як він тримається Україна та наше сільське господарство. А наше завдання - підтримувати, стимулювати та розвивати.
Україна - унікальна, бо унікальні наші люди!